Перший український філософ

У 2017 році виповнюється 295 років великому українському мислителю-мудрецю, педагогу, філософу, поету, композитору, музиканту Григорію Савовичу Сковороді (1722–1794)

Павло Тичина сказав про Григорія Сковороду як філософа, педагога й письменника: "Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну..." Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Григорій Сковорода залишив нам різноманітну творчу спадщину. Це і ліричні вірші, частина з яких стали народними піснями, і гострі викривальні вірші, у яких ми бачимо засудження вад тогочасного суспільства, і глибокі притчі, і повчальні байки. Філософія Г. Сковороди тривалий час була недостатньо вивчена. На щастя, зараз його творчість привертає дедалі більше уваги, всі сучасні вчені сходяться на тому, що його філософська система була набагато глибшою і складнішою, ніж досі прийнято було вважати. Після стількох сторічь творчість Г. Сковороди "не розгадана" вповні, цікавить і вчених, і пересічних читачів.

Філософія Сковороди охоплює усі сфери людського життя. Він багато говорить про щастя, розуміння щастя і шляхи досягнення внутрішньої гармонії. Григорій Сковорода пропонує людям почати шлях до щастя з пізнання себе і невпинного внутрішнього духовного самовдосконалення. Багато уваги Сковорода приділив і проблемам виховання, розробивши прекрасну, струнку і просту, проте дійсно геніальну систему виховання.

Жодна сфера життя людини не лишилася поза увагою мандрівного філософа Григорія Сковороди. Його творчість цікава нам і досі, а уважний читач знайде у філософських ідеях Сковороди відповіді й на свої власні питання...

Григорій Сковорода вийшов з козацького роду, що жив у селі Чорнухи на Полтавщині. Він народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві.  В дев’ять літ лишився круглим сиротою. Здібного хлопчину, що складав пісні й вірші, взяв до себе старий чернець, ім’я якого нам лишилося невідоме. Він був людиною надзвичайно освіченою (можна припустити, що чернець – випускник Києво-Могилянської академії) і всі свої знання передавав жадібному до науки хлопцеві.

Двадцятидвохлітнім юнаком Сковорода приїздить до Києва для навчання в академії. Тут він, за словами біографів, з першого ж разу звернув на себе увагу диригента півчої капели і негайно був прийнятий до хору, який славився на всю Російську імперію. Йому пророкували кар’єру видатного співака. В Києві набирали юнаків для придворної капели імператриці Єлизавети. Сковороду зарахували туди найпершим, але він рішуче прохав дозволити йому лишитися в академії.

Через рік по тому Сковороду було введено до складу так званої Токайської комісії, що від’їздила в торгових справах за кордон. Офіційно Сковорода їхав за кордон як перекладач. Будапешт, Братислава, Прага, Відень, Галле… П’ять років перебування в європейських країнах. Не переобтяжений особливими обов’язками в комісії, Сковорода сповна використовує цей час для навчання й зустрічей з видатними людьми. Збереглися свідчення, що йому пропонували викладати в кількох університетах Європи, але він відмовився від цієї честі, бо не уявляв свого життя поза Україною.

 Після повернення з-за кордону Сковорода відразу ж помандрував до рідних Чорнух, хоч нікого з рідних там у нього не було. Прийшов на сільський цвинтар, посидів на могилі батьків і рушив світ за очі. Не відав, куди прийде і що його чекає завтра. Але нітрохи не тривожився тим, бо вважав, що не це головне в житті філософа. Ніколи не мав свого дому, свого майна.

Його не стало 29 жовтня 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».І це справді так. Щоб не дати спіймати себе в золоті тенета багатства та непотрібної розкоші, в тенета чиновницьких канцелярій, треба мати неабияку силу духу. Григорій Сковорода був дуже сильною людиною... Незважаючи ні на що, він до кінця життя зберіг усе, що поважав: чистоту совісті, ясність розуму і відданість улюбленій справі – будити людські серця незвичайним поетичним словом.

17 листопада 2017

Євдощенко Н.П., методист

ДНЗ «Запорізький БЦ ПТО»